В останні роки фінансовий сектор України стикнувся з величезними викликами, пов’язаними з повномасштабним вторгненням, євроінтеграцією та стрімким розвитком технологій. Які зміни необхідні для зростання фінсектору? Які законодавчі нововведення очікують на гравців ринку в 2025–2026 роках? Коли очікувати повернення зовнішніх інвесторів до активнішого залучення в українські проєкти? Які альтернативні інструменти сприятимуть фінансуванню бізнесу? І, звичайно ж, які перспективи регулювання цифрових активів в Україні?
Про це та інше FinTech Insider запитав у Романа Степаненка, партнера юридичної фірми Asters.
- Розкажіть, будь ласка, в яких площинах ви співпрацюєте з банками та іншими фінансовими установами? Які зміни необхідні в правовому полі для подальшого зростання цього сектора?
Практика банківського та фінансового права Asters консультує з низки питань, з якими щодня стикаються банки, небанківські фінансові установи, міжнародні кредитори та інвестори. Ми супроводжуємо угоди з кредитування, реструктуризації, консорціумного фінансування, випуски цінних паперів, роботу з похідними фінансовими інструментами, а також підтримуємо інституції в питаннях регуляторного комплаєнсу та діалогу з НБУ чи Нацкомісією з цінних паперів. Значна частина роботи стосується нових продуктів і нестандартних структур, що особливо актуально для фінтехів, платіжних сервісів та нових гравців на фінансовому ринку.
Водночас ми бачимо, що для сталого зростання сектору потрібна глибша модернізація законодавства. Йдеться не виключно про адаптацію до європейських норм, але й про створення середовища, де інновації не лише дозволені, а й заохочуються. Важливим рушієм цього процесу стануть лібералізація валютного регулювання, розвиток капітального ринку, спрощення процедур для нових фінансових продуктів, а також реальна імплементація механізмів захисту прав інвестора. Звісно, значна частина цих змін, зокрема валютна лібералізація та створення умов для залучення довгострокового капіталу, є перспективою повоєнного періоду. Проте вже сьогодні ми маємо закладати відповідну правову основу, щоб у момент відновлення економіки не втрачати темп.
- Дуже актуальним для банків і фінансових установ нині є питання комплаєнс. Що змінилося в цій сфері? Які наразі є виклики та як з ними впоратися?
Сьогодні комплаєнс для банків є не просто технічною функцією чи формальною вимогою регулятора. Це повноцінна стратегічна функція, яка визначає довіру клієнтів, стабільність операцій і, зрештою, конкурентоспроможність установи. Останні роки, а особливо після початку повномасштабної війни, значно посилили тиск на банківську систему з точки зору санкційного моніторингу, контролю за походженням коштів, верифікації клієнтів з іноземною структурою власності. Ми бачимо, як банки зіштовхуються з постійною необхідністю балансувати між ризик-менеджментом і швидкістю обслуговування клієнта, що особливо непросто у висококонкурентному середовищі.
У відповідь на ці виклики, ринок починає більш активно впроваджувати цифрові рішення, автоматизовані KYC/AML-системи, застосовувати аналітику даних для моніторингу транзакцій. Проте цього недостатньо без якісної внутрішньої правової підтримки: політик, процедур, навчання персоналу і взаємодії з регуляторами. Саме на цьому етапі ми найчастіше підключаємось як радники, щоб допомогти побудувати комплаєнс не як «обов’язок», а як сильну сторону бізнесу.
- Які законодавчі нововведення очікують на фінсектор в 2025–2026 роках, на що обов’язково звернути увагу?
Наступні кілька років будуть вирішальними для трансформації українського фінансового ринку. Ми стоїмо на порозі реформ, які мають зробити фінансову систему глибшою, сучаснішою й ближчою до європейської моделі. Зокрема, очікується впровадження нового закону про сек’юритизацію, який дозволить банкам ефективніше працювати з ризиками та залучати додаткову ліквідність. Також триває підготовка змін до валютного законодавства, які мають поступово зняти тимчасові обмеження і відкрити шлях до нормального функціонування транскордонних транзакцій.
Важливим напрямом стане розвиток законодавства у сфері факторингу, включно з його міжнародними формами. Це один з тих інструментів, які можуть забезпечити бізнесу обігові кошти без надмірного боргового навантаження, особливо в умовах, коли експорт поступово відновлюватиметься, а торговельні ризики залишаються високими. Оновлення правового режиму факторингу дозволить активніше залучати як вітчизняні, так і іноземні фінансові компанії до обслуговування постачальницьких ланцюгів.
Крім того, очікуємо нові підходи до регулювання цифрових активів. Досі точаться дискусії стосовно прийнятного формату та закладених до нього концепцій, втім, вважаю, що це досить осяжна перспектива. Скоріше за все, що ми побачимо той чи інший варіант адаптації європейського регламенту MiCA до українських реалій. На горизонті також розвиток ESG-регулювання, впровадження open banking, а також зміни в регулюванні небанківського фінансового сектору. Для всіх гравців ринку це означатиме нові зобовʼязання, але й нові можливості.
- Дуже актуальним на сьогодні є питання інструментів фінансування бізнесу, спрощення доступу до капіталу. На вашу думку, яких інструментів не вистачає в Україні? Які є перспективними?
Однією з головних проблем українського бізнесу залишається обмежений доступ до довгострокового капіталу. Це стосується як банківського кредитування, яке часто є короткостроковим і забезпеченим, так і альтернативних джерел фінансування, таких як облігації, венчурний капітал або фондові інструменти. Водночас доступ до міжнародних ринків капіталу та зовнішнього кредитування нині практично заблокований. Це відбувається не лише через війну, політичні ризики та валютні обмеження, але й через те, що далеко не всі українські компанії відповідають вимогам міжнародних інвесторів щодо прозорості, управління ризиками та комплаєнсу. Навіть до 2022 року таких компаній було обʼєктивно меншість; переважно це великі гравці з експортною орієнтацією, які вже мали досвід міжнародних угод та проходження перевірок due diligence.
На цьому тлі ми бачимо, що в Україні досі відсутні ключові фінансові інструменти, які б могли стати ефективними містками між внутрішнім ринком і глобальним капіталом. Йдеться, зокрема, про внутрішній ринок корпоративних облігацій, інструменти сек’юритизації, проєктного фінансування тощо. Значною мірою недооцінений потенціал механізмів факторингу, особливо міжнародного. Саме вони дозволяють фінансувати обіговий капітал у складних умовах, коли інші форми фінансування є обмежено доступними або недоступні взагалі.
Перспективними можуть стати зелені та соціальні облігації, інфраструктурні облігації, проєкти за моделлю державно-приватного партнерства, платформи краудфандингу, а також механізми blended finance, коли до фінансування долучаються донори, МФО та приватні інвестори одночасно. Україні потрібна екосистема, яка поєднає ці елементи у повноцінний ринок капіталу. Водночас важливо зважати на те, що розвиток фінансових інструментів потребує не лише законодавчого ґрунту, а й готовності самого бізнесу до підвищення стандартів прозорості, корпоративного управління та взаємодії з інвесторами на довгостроковій основі.
- Що з точки зору законодавства треба спростити для бізнесу, на ваш погляд?
Спростити життя бізнесу це не про «менше регулювання заради меншого регулювання», а про розумне, ефективне і передбачуване середовище, де підприємства можуть діяти впевнено, навіть у складних умовах. На практиці підприємці щодня стикаються з надмірною кількістю процедур, неузгодженими вимогами різних державних органів, складнощами з валютними операціями, затримками в погодженні нових продуктів або форм ведення бізнесу.
Йдеться, зокрема, про необхідність зменшити транзакційні витрати, спростити валютний контроль, зробити більш доступними електронний документообіг, цифрові послуги держави, уніфікувати та автоматизувати звітність. Це ті речі, які безпосередньо впливають на швидкість прийняття рішень і готовність бізнесу масштабуватися або виходити на нові ринки.
Втім, важливо чітко розуміти, в якому контексті ми зараз ведемо цю розмову. Ми перебуваємо в умовах повномасштабної війни, і будь-яка ініціатива, навіть найкраща з економічної точки зору, має бути зважена з огляду на безпекові ризики. У багатьох випадках те, що за мирного часу стало б стимулом для зростання, зараз може створити загрози: у сфері фінансової стабільності, валютного контролю, протидії відмиванню коштів чи уникненню санкцій. Тому частину рішень справді можна впроваджувати вже сьогодні, інші ж лише ретельно обговорювати, готувати нормативну базу, моделювати сценарії. А реалізовувати коли для цього настане правильний час, з урахуванням головного пріоритету: перемоги на полі бою та збереження державності.
- Як ви оцінюєте законопроєкт про криптовалюти в Україні, чи може він бути прийнятий цього року? Які загалом, на вашу думку, перспективи крипти в Україні?
Україна є однією з тих країн, які досить рано сформулювали політичну волю до врегулювання ринку віртуальних активів. Ще у 2021 році Верховна Рада ухвалила Закон «Про віртуальні активи», який мав стати базовою рамкою для легалізації обігу криптовалют, визначення статусу провайдерів послуг, обліку та оподаткування. Однак цей закон не набрав чинності через відсутність комплексних змін до податкового законодавства та чітко визначеного регулятора.
Після цього Україна взяла на себе зобов’язання синхронізувати своє регулювання з європейськими нормами, передусім з Регламентом ЄС MiCA (Markets in Crypto-Assets), який встановлює прозорі, гармонізовані правила обігу віртуальних активів у межах Європейського Союзу. Це передбачає не лише формальне ухвалення нового законопроєкту, але і серйозну роботу над інституційною спроможністю держави, зокрема, визначенням ролей НБУ, НКЦПФР та інших органів у нагляді за цим сегментом.
В Україні вже зареєстрований новий законопроєкт, який має на меті адаптувати положення українського законодавства до вимог MiCA. Його фінальна редакція все ще перебуває в роботі, проте є шанс, що впродовж 2025 року ми побачимо політичне рішення щодо його просування.
Варто зазначити, що, попри відсутність повноцінної нормативної бази, в Україні вже де-факто існує активний ринок віртуальних активів. Чимало компаній працюють у сфері трейдингу, токенізації, цифрового обміну, кастодіального зберігання. Багато з них працюють або в напівлегальному режимі, або через закордонні юрисдикції; це створює не лише втрати для бюджету, але й суттєві ризики для самих учасників. Ми бачимо, що ці гравці давно готові вийти з тіні, якщо будуть чіткі правила гри.
Саме тому ключове завдання законодавця не «створити ринок», а структурувати той, що вже існує. І зробити це так, щоб не задушити його надмірним формалізмом чи дублюванням вимог, які складно реалізувати на практиці. Регулювання має дати відповідь на запитання про захист інвестора, прозорість транзакцій, AML-комплаєнс, відповідальність провайдерів, але водночас має забезпечити гнучкість і конкурентоспроможність української юрисдикції на глобальному ринку. Якщо вдасться знайти цей баланс, Україна має всі шанси стати одним із регіональних лідерів у сфері віртуальних активів.
- Поділіться, будь ласка, вашими прогнозами до кінця поточного року та на 2026. Чого варто очікувати?
Будь-які прогнози в умовах війни – це завжди вправа в обережному оптимізмі. Втім, навіть попри невизначеність, ми вже зараз бачимо низку об’єктивних факторів, які дозволяють говорити про поступову зміну ринкової динаміки.
До кінця 2025 року, якщо не буде значного загострення безпекової ситуації, можна очікувати подальшу лібералізацію валютного регулювання. НБУ вже зараз обережно відкриває можливості для окремих транскордонних операцій як у частині інвестування, так і обслуговування зовнішніх боргів. Паралельно з цим, ми спостерігаємо певне пожвавлення на ринку державних цінних паперів і відновлення інтересу до внутрішніх боргових інструментів. Деякі банки вже вивчають можливості участі в ESG-орієнтованих облігаційних програмах у ролі організаторів, але також і емітентів, якщо зʼявиться відповідна правова підстава. Йдеться передусім про фінансування енергоефективності, соціального житла, медичної інфраструктури або інших напрямів, що відповідають міжнародним критеріям сталого розвитку.
Законодавчо важливим може стати прийняття або просування таких ініціатив, як закон про сек’юритизацію, проєкт закону №7508 щодо оновлення механізмів державно-приватного партнерства, а також розвиток нормативної бази для факторингу, особливо міжнародного. Це створить основу для запуску нових моделей фінансування, які наразі обмежені.
На 2026 рік, за умов збереження макрофінансової стабільності та поступової стабілізації безпекової ситуації, можна очікувати обережне повернення зовнішніх інвесторів до активнішого залучення в українські проєкти. Насамперед це може бути досяжним у співпраці з міжнародними фінансовими інституціями, під гарантії та з використанням механізмів blended finance. Це може стосуватись як відновлення інфраструктури, так і фінансування житлових та соціальних проєктів, зокрема через механізми ДПП, над якими ми вже активно працюємо.
Зрозуміло, що всі ці зміни будуть залежати не лише від економіки, а й від рішень на полі бою, допомоги союзників, політичної волі до реформ і здатності українських інституцій не втратити імпульс, який був створений після 2022 року. Але правове поле для трансформації вже поступово формується. І це дає підстави для стриманої, але обґрунтованої віри у позитивні зрушення.
