Тетяна Дашевська, CEO SoftBees
За місяць до Money20/20 Europe я отримала лист, який перечитала кілька разів.
У ньому повідомлялося, що SoftBees була обрана для участі в Startup Media Session — спеціальній медіапанелі конференції, куди відібрали лише кілька компаній із майже 1500 стартапів, представлених на Money20/20 Europe.
3 червня в Амстердамі я вийшла на сцену перед міжнародними медіа, щоб розповісти історію нашої компанії.
Але в день виступу я думала зовсім не про стартапи.
Коли я виступала на сцені Money20/20 в Амстердамі, я знала, що в цей самий час в Україні знову лунають повітряні тривоги. Чесно кажучи, я навіть не вийшла з публікацією в день виступу.
Напередодні Дніпро пережив чергову трагедію. Був день жалоби. І мені було складно зібратися з думками перед виходом на сцену однієї з найбільших фінтех-конференцій світу.
У такі моменти все, чим ти займаєшся, раптом здається неважливим.
Я пам’ятаю, як перед виступом поставила собі запитання: який сенс говорити про фінтех, цифрові банки та інновації, коли вдома гинуть люди?
А потім зрозуміла інше. У мене є лише кілька хвилин і дуже невелика можливість звернутися до міжнародної аудиторії. Нагадати, що війна в Україні триває. І водночас показати ще одну правду про нашу країну.
Попри війну, Україна не зупинилася. Українські команди продовжують створювати нові продукти, запускати компанії, будувати технології та виходити на міжнародні ринки.
Під час дискусії модератор поставив питання, яке цікавить практично будь-якого інвестора: «Чому варто інвестувати саме у вашу компанію?»
За останні чотири роки ми запустили сім фінтех-проєктів у трьох дуже різних регіонах світу — в Україні, Європі та Африці. А до цього в моєму житті було понад двадцять років роботи в банківській сфері.
Саме цей досвід підтвердив те, що я знала ще багато років тому: універсальної платформи для запуску цифрових банків не існує. Кожна країна має власні регуляторні вимоги, платіжну інфраструктуру, партнерів, процеси комплаєнсу та поведінку клієнтів.
Саме тому запуск цифрового банку в новій країні — це не встановлення готової платформи.
Це локалізація.
Це десятки інтеграцій.
Це пошук правильних партнерів.
Це адаптація продукту до того, як люди насправді користуються фінансовими сервісами.
По суті, це конструктор, де частина модулів залишається незмінною, а частина щоразу перебудовується під новий ринок.
Перший важливий урок ми отримали в Україні.
Під час війни ми запускали цифровий банк для малого та середнього бізнесу. Проєкт було реалізовано менш ніж за п’ять місяців попри повітряні тривоги, відключення електроенергії та роботу команди з різних міст. Цей досвід навчив нас швидко адаптуватися до невизначеності та знаходити рішення там, де готових рішень не існує.
Другий урок ми отримали в Нігерії.
Якщо чесно, вирушаючи туди, я була впевнена, що найбільшим викликом буде технологія.
Помилилася.
Найскладніше виявилося зрозуміти людей. Їхні звички. Їхні очікування від фінансових сервісів. Те, як вони взаємодіють із банком щодня.
Майже одразу стало зрозуміло, що багато рішень, які здавалися очевидними в Європі, тут працюють зовсім інакше.
Інша платіжна інфраструктура. Інші вимоги до ідентифікації клієнтів. Інша поведінка користувачів. Навіть користувацькі сценарії, які ми роками вважали стандартними, довелося переглядати.
Саме тому вихід на етап Friends & Family тестування менш ніж за три місяці став для мене не просто черговою віхою проєкту. Це було підтвердження того, що команда навчилася швидко локалізувати фінансові продукти для нових ринків.
Після десятків розмов із менторами, акселераторами та інвесторами я почала помічати цікаву закономірність. Їх цікавила не лише наша технологія. Їх цікавив досвід. Як ми запускали продукти під час війни. Що зрозуміли, працюючи в Африці. Які помилки зробили дорогою.
І тоді я усвідомила, що найбільша цінність нашої компанії — не код. Найбільша цінність — це експертиза.
Саме тому сьогодні ми трансформуємо SoftBees в AI-native компанію.
Ми хочемо масштабувати не лише технологію. Ми хочемо масштабувати знання.
Коли я завершувала виступ, я думала не про фінтех. Я думала про те, що маю ще одну можливість нагадати світу: війна в Україні триває. Але водночас триває й інша історія. Історія людей, які продовжують працювати, створювати, будувати та мріяти.
І якщо останні роки навчили мене чомусь справді важливому, то це простій речі. Технології можна скопіювати. Продукти можна повторити. Але досвід, стійкість і здатність адаптуватися до змін залишаються перевагою, яку неможливо скопіювати.
Можливо, саме це сьогодні Україна демонструє світові найкраще.

