1 жовтня 2026 року набрала чинності Угода про вільну торгівлю між Україною та Туреччиною. Для українського бізнесу це відкриває нові можливості для експорту, спільного виробництва, залучення інвестицій та виходу на інші ринки. Водночас найбільшого економічного ефекту від неї, на думку голови правління Кредитвест Банку Ігоря Тихонова, варто очікувати після істотного зниження воєнних ризиків.
Як українському бізнесу підготуватися до роботи на турецькому ринку, чого можна навчитися у турецьких підприємців, які інструменти підтримки пропонує Туреччина та яку роль у співпраці можуть відіграти банки — про це говоримо в інтерв’ю.
- 1 жовтня набрала чинності Угода про вільну торгівлю між Україною та Туреччиною. Її підготовка тривала багато років. Як ви оцінюєте вплив цієї угоди на український бізнес?
Дійсно, близько десяти років різні міністерства та установи працювали над створенням зони вільної торгівлі між Туреччиною та Україною. Адже одна справа — домовлятися з невеликою країною, яка розташована в іншому регіоні. І зовсім інша — узгодити правила торгівлі з великим економічним партнером, з яким нас пов’язують географія, логістика та багаторічні ділові відносини. Потрібно було врахувати інтереси багатьох галузей обох країн.
На фінішну пряму переговори вийшли у 2022 році: угоду підписали 3 лютого, ще до початку повномасштабного вторгнення. Після цього сторони проходили процедури ратифікації. В Україні відповідний закон ухвалили в липні 2026 року, після чого його підписав Президент. А з 1 жовтня угода набула чинності.
Важлива практична деталь: тарифні преференції застосовуються у різні строки. Для українського експорту до Туреччини вони діють із 1 жовтня 2026 року, а для товарів турецького походження при імпорті в Україну почнуть застосовуватися з 1 січня 2027 року. Підприємствам потрібно враховувати ці дати під час планування поставок і розрахунку вартості контрактів.
Окремо варто згадати допомогу Туреччини у збереженні українського експорту під час війни. Саме за посередництва Туреччини та ООН 22 липня 2022 року в Стамбулі було оформлено Чорноморську зернову ініціативу. За час її роботи з українських портів вивезли понад 32 млн тонн зерна та іншої продовольчої продукції. Для наших підприємств це означало можливість реалізувати врожай, отримати виручку та продовжити роботу. І хоча після виходу Росії в липні 2023 року ця ініціатива припинила діяти, а Україна згодом запустила власний морський коридор, роль Туреччини в тих домовленостях була дуже важливою.
Ми бачимо, що угода про вільну торгівлю значно ширша за скасування мит. Фактично йдеться про новий масштаб економічної взаємодії. За даними Мінекономіки, у 2025 році двосторонній товарообіг досяг 7,9 млрд доларів, а український експорт до Туреччини — 2,7 млрд доларів. Туреччина посіла друге місце серед країн за обсягом українського експорту.
За оцінкою Національного інституту стратегічних досліджень, у порівнянні торговельних партнерів, де Євросоюз розглядається як єдиний блок, Туреччина була третьою за товарообігом із часткою близько 7,2%. Це ще раз показує її значення для нашої економіки.
Угода передбачає встановлення Туреччиною нульових ввізних мит для 10 337 товарних позицій — близько 95% номенклатури українського експорту, за урядовим поясненням її умов. Для ще 1348 позицій передбачені тарифні квоти або знижені ставки мита. Тобто українські виробники отримують вигідніші умови доступу до великого ринку збуту.
Турецька сторона називає короткостроковою ціллю збільшення двосторонньої торгівлі до 10 млрд доларів. Це орієнтир, досягнення якого залежатиме від реальних контрактів, розвитку виробництва та логістики.
За попередніми розрахунками Мінекономіки, оприлюдненими під час підготовки угоди у 2022 році, очікуваний щорічний ефект становив додаткові 2,2% до ВВП та 2,6% до доходів домогосподарств.
Звичайно, війна змінила економічні умови, тому ці показники слід сприймати як початкову оцінку потенціалу, а не гарантований результат.
Але найбільший ефект, на мою думку, отримають компанії, які готові збільшувати додану вартість. Це насамперед агропереробка, харчова промисловість, металургія, металообробка, машинобудування, виробництво комплектуючих, деревообробка, меблева галузь і технологічні компанії.
Ще один важливий напрям — створення спільних турецько-українських підприємств. Локалізація українського виробництва в Туреччині, прихід турецьких компаній в Україну, додаткова переробка, обмін технологіями — усе це створює можливості для подальшого зростання.
Я також вважаю, що Туреччина може поділитися досвідом роботи в умовах високої інфляції та валютних коливань. Один із важливих елементів тут — швидкий оборот капіталу. Коли кошти не затримуються надовго в запасах або дебіторській заборгованості, бізнесу легше підтримувати ліквідність і фінансувати наступні операції. За умови прибуткової роботи це вигідно і підприємцю, і державі.
З мого досвіду, у турецьких підприємців можна повчитися швидкості ухвалення рішень. Українські підприємці, своєю чергою, мають унікальний досвід планування, ризик-менеджменту та роботи в умовах воєнної невизначеності. Така взаємодія може бути корисною для обох країн.
- Чи варто очікувати стрибка у тих показниках, що ви назвали, найближчим часом?
Не варто. Я прогнозую поступове, виважене зростання. Як я вже казав, зону вільної торгівлі не потрібно сприймати як можливість однієї експортної операції. Угода вже набула чинності, але, на мою думку, повніше її економічний потенціал розкриється після завершення активної фази війни та істотного зниження безпекових ризиків.
Але готуватися потрібно зараз. Українські компанії, які хочуть прийти до Туреччини, і турецькі підприємства, які розглядають Україну як новий ринок, уже можуть шукати партнерів, вивчати попит, прораховувати логістику та готувати виробничі проєкти. Тоді з поліпшенням безпекових умов вони зможуть швидше масштабувати свою діяльність.
Це однозначно і про відновлення та розбудову України. Турецькі компанії мають великий досвід у будівництві й реалізації інфраструктурних проєктів. Українські підприємства можуть знайти серед них сильних партнерів, із якими варто об’єднувати технології, виробничі можливості та знання місцевого ринку.
В Україні є сировинна база й підприємства для розвитку виробництва будівельних матеріалів. Тому важливо, щоб співпраця передбачала також локалізацію виробництва, створення робочих місць та передачу технологій.
Якщо говорити про значний приплив прямих іноземних інвестицій, я очікую сильнішої динаміки після зниження воєнних ризиків. Інвестору потрібне розуміння того, як захистити вкладення і повернути кошти. Водночас це не означає, що інвестиції під час війни неможливі: рішення залежить від конкретного проєкту та умов його реалізації.
Турецький бізнес має досвід роботи у складних і нестабільних середовищах. На мою думку, це допомагає частині підприємців краще розуміти українські реалії та оцінювати можливості навіть за нинішніх умов.
Ще раз наголошу: потрібно вибудовувати довгострокові партнерські відносини. Якщо українська компанія хоче вийти на турецький ринок, я б порадив почати з пошуку надійного місцевого партнера. І вже разом із ним розвивати бізнес. Так само — для турецьких компаній, які планують працювати в Україні. Є особливості законодавства, ділової культури, комунікації та організації роботи.
Не забуваймо й про банківські системи обох країн. Кредитвест Банк готовий бути містком між турецьким та українським бізнесом. Фінансовий партнер має бути надійним, із доброю репутацією та розумінням довгострокових планів клієнта.
- Як фінансовий місток між Україною та Туреччиною і як банк із турецьким капіталом, як ви плануєте підтримувати бізнес, який завдяки угоді про зону вільної торгівлі розглядає вихід на турецький ринок?
Наша стратегія — це не лише надання фінансових послуг.
Ми представляємо турецький капітал в Україні й відчуваємо відповідальність за клієнта, який приходить до нас, зокрема за турецького підприємця, що тільки починає тут працювати.
Ми знаємо українське регуляторне середовище та особливості ведення бізнесу. При цьому розуміємо турецьку ділову культуру. Тобто ми перекладаємо Україну для турецьких інвесторів зрозумілою їм мовою. Це дуже важливо для швидкості ухвалення рішень та організації бізнесу.
Зараз, в умовах розвитку штучного інтелекту й постійних змін, швидкість і професіоналізм часто мають вирішальне значення. Іноді вони важливіші навіть за окремі цінові параметри. Тому що гроші в дорозі, у запасах або в незавершеному проєкті — це великі кошти, які поки не працюють із належною ефективністю. Ти або не отримуєш на них прибутку, або ще й сплачуєш проценти.
Що швидше та якісніше інвестор зможе організувати роботу, налагодити логістику, розпочати виробництво і продажі, то більше шансів на успіх. Це однаково стосується і турецького підприємця в Україні, і українського — у Туреччині.
Отже, фінансування — лише частина підтримки бізнесу. Не менш цінними є розуміння клієнта, якість комунікації та здатність допомогти йому зорієнтуватися у банківських вимогах. Саме так ми бачимо свою роль.
- Скільки всього банків у Туреччині? І чи можуть інші банки в перспективі прийти в Україну?
За даними переліку BDDK станом на вересень 2026 року, які ми використовуємо для цього інтерв’ю, у Туреччині налічується 68 банків. Це 36 депозитних банків, 21 банк розвитку та інвестицій, 10 банків участі та один банк під управлінням Фонду страхування депозитів.
Депозитні банки виконують класичні функції: залучають депозити, кредитують населення й бізнес, проводять платежі та карткові операції.
Банки розвитку та інвестицій мають іншу спеціалізацію. Вони орієнтовані на фінансування підприємств, інвестиційних та інфраструктурних проєктів, а також на операції на ринках капіталу.
Банки участі — це турецька форма ісламського банкінгу. Вони працюють за іншими принципами побудови фінансових операцій, ніж традиційна процентна модель. При цьому йдеться про повноцінні банківські установи зі своїми продуктами для населення та бізнесу.
Серед найбільших і найвідоміших турецьких банків — державний Ziraat. Це велика банківська група, яка працює з різними сегментами клієнтів і має міжнародну присутність. Для турецького бізнесу така мережа є додатковою можливістю отримувати обслуговування за кордоном.
Щодо виходу на український ринок, я вважаю, що розвиток вільної торгівлі та збільшення кількості спільних проєктів можуть посилити інтерес турецьких банків до України. Але конкретні рішення залежатимуть від безпекової ситуації, регуляторних вимог і масштабу бізнесу, який вони тут бачитимуть.
- Які ключові особливості ведення бізнесу в Туреччині треба враховувати?
Передусім я б звернув увагу на державно-приватне партнерство. Яскравий приклад — аеропорт Стамбул та інші великі інфраструктурні проєкти, до яких залучають значні приватні інвестиції.
У таких проєктах приватний партнер бере на себе визначені договором зобов’язання щодо фінансування, будівництва та експлуатації об’єкта. Держава встановлює умови співпраці, а порядок отримання доходів і розподіл ризиків закріплюють у контракті. Наприклад, компанію İGA створили для будівництва аеропорту Стамбул та його експлуатації протягом 25 років.
Для мене тут важливий сам горизонт мислення. Інвестор готовий вкладати кошти з розрахунком на довгострокову роботу. Україні такий досвід буде дуже потрібний під час відновлення.
Друга особливість — сімейний бізнес. Це помітна частина ділової культури. В агросекторі, торгівлі, ресторанній справі можна зустріти підприємства, де працює вся родина, а справу передають наступному поколінню.
В Україні також є сімейні господарства та підприємства, але значну увагу традиційно привертають великі аграрні компанії. У Туреччині варто придивитися до того, як невеликі виробники організовують щоденну роботу, продажі та відносини з покупцями.
Для такого бізнесу важливі постійний клієнт, повторні продажі й оборотність коштів.
Звичайно, маржа також має значення, але власник дивиться на те, як забезпечити стабільну роботу підприємства протягом багатьох років.
- Як Туреччина підтримує бізнес? Чи пропонує якісь особливі інструменти? Що могла б Україна запозичити з турецького досвіду?
У Туреччині є багато інструментів для підприємців, які виробляють та експортують. Наприклад, Türk Eximbank пропонує фінансування й страхування експортних операцій, а фонд кредитних гарантій KGF допомагає підприємствам, яким бракує забезпечення для отримання банківського кредиту.
Для нас цікавий досвід того, як ці інструменти працюють разом: підприємство отримує можливість профінансувати виробництво, виконати контракт і зменшити ризик неплатежу з боку покупця.
Але я не можу сказати, що в Україні немає подібних механізмів. У нас також є важливі напрями державної підтримки підприємців: програма «Доступні кредити 5–7–9%», державні портфельні гарантії, місцеві програми компенсації процентних ставок, Експортно-кредитне агентство, яке страхує визначені експортні ризики.
Інше питання, що не всі учасники ринку можуть долучитися до цих програм. Частина компаній не відповідає їхнім критеріям, має недостатньо прозору звітність або не може належно підтвердити фінансовий стан.
Тому вихід із сірої зони — важливий крок для бізнесу, який хоче отримувати доступ до банківського фінансування та міжнародних партнерств. Прозорість дає змогу банку краще оцінити підприємство, а самому підприємцю — користуватися ширшим колом інструментів.
Водночас причини обмеженого доступу бувають різними: умови конкретної програми, нестача забезпечення чи недостатня поінформованість. Тут банк має допомогти клієнту зрозуміти, які можливості йому доступні та що потрібно підготувати.
- Якщо порівняти рівень цифровізації банківського сектору України та Туреччини, то в чому основні відмінності?
Я вважаю, що український клієнт дуже вимогливий. Україна за останні роки зробила суттєвий стрибок у цифровому банкінгу. Клієнт очікує, що більшість операцій можна буде виконати дистанційно, швидко й без додаткових паперових процедур. Це змушує банки постійно вдосконалювати клієнтський досвід.
Саме з погляду зручності окремих повсякденних сервісів, на мою думку, українські банки мають сильні позиції. Але я б не поширював цю оцінку на всі продукти й усі сегменти: Туреччина також активно розвиває мобільні сервіси та дистанційне обслуговування.
Туреччина має іншу важливу перевагу — масштаб. Це великий ринок із потужними банківськими групами, бізнесами, холдингами, технологічними бюджетами та корпоративним сегментом. Тому можна переймати досвід у корпоративних фінансах, торговельному фінансуванні та інтеграції банківських послуг у бізнес-процеси.
Турецькі підприємці також мають великий досвід співпраці з Європою, Азією, країнами Близького Сходу та Африки. Туреччина є важливим місцем перетину торговельних і ділових зв’язків. Для українських компаній партнерство з турецьким бізнесом може допомогти краще зрозуміти ці ринки.
Окрема особливість — ісламське фінансування. Воно має власні принципи побудови продуктів та спеціальні механізми контролю їхньої відповідності цим принципам. Але банківський нагляд здійснює BDDK, як і щодо інших банків. Професійне об’єднання банків участі та його консультативні органи не слід плутати з окремим державним регулятором.
Що стосується кредитування бізнесу, то стандартизовані процедури можуть робити ухвалення рішень швидшим і зрозумілішим. Однак у будь-якій країні банк оцінює фінансовий стан клієнта та ризики — відповідність формальним критеріям не означає автоматичного схвалення кредиту.
При цьому особиста комунікація в Туреччині зберігає значення, особливо у складніших бізнес-питаннях. Цифровий сервіс і довірчі відносини з менеджером можуть добре доповнювати одне одного.
- Ви вже наголошували на важливості надійного партнера для виходу на ринок Туреччини. Чи є ще поради підприємцям, які планують скористатися можливостями угоди про зону вільної торгівлі?
Передусім тим, хто ще не розглядав Туреччину, я б порадив уважно подивитися в цей бік.
Це великий ринок із населенням понад 80 мільйонів, значною територією та важливим географічним положенням. Морські порти, автомобільні й залізничні маршрути, авіасполучення створюють можливості для міжнародної торгівлі. Аеропорт Стамбул — один із великих світових авіаційних вузлів.
Водночас потрібно враховувати і можливості, і ризики. Вивчати особливості ринку, покупців, конкурентів, вимоги до продукції. Якщо дивитися на Туреччину лише як на місце для відвантаження чергової партії товару, довгострокового результату може не бути.
Починати варто із запитання: яку цінність ми можемо створити разом із турецьким партнером? Для одних компаній правильною моделлю буде експорт, для інших — партнерство з турецьким дистриб’ютором, для третіх — спільне виробництво або залучення інвестора.
Далі потрібно порахувати економіку: виробництво, перевезення, страхування, фінансування, строки оплати. Перевірити ставку мита для конкретного товару, наявність тарифної квоти та вимоги до його походження.
Окремо наголошу на документах. Для застосування тарифної пільги потрібно підтвердити преференційне походження товару. Залежно від передбачених правилами умов таким підтвердженням може бути сертифікат EUR.1 або декларація про походження. Самого факту відправлення товару з України недостатньо — він має відповідати правилам походження за угодою.
Тому ці питання варто опрацювати ще до підписання контракту та відвантаження. Зниження мита — важлива перевага, але кінцеву конкурентоспроможність визначають уся сукупність витрат, якість продукту та надійність виконання зобов’язань.
Моя порада проста: вивчайте ринок, знаходьте сильних локальних партнерів, прораховуйте ризики й дивіться на Туреччину стратегічно, з перспективою багаторічної співпраці.
Україна й Туреччина мають багато взаємодоповнювальних переваг. Угода про вільну торгівлю дає бізнесу інструмент. Наскільки ефективно ми ним скористаємося, залежатиме від підприємців, інвесторів і банків обох країн.
