Катерина Струкова, адвокатка Stron Legal Services
За попередніми даними, збитки, завдані агресивною війною Росії проти України, вже перевищують 1 трильйон доларів США. В Україні знищено або пошкоджено понад 600 шкіл, понад 350 мостів, понад 15 аеропортів, 1 діюча та одна законсервована атомні станції, понад 5000 житлових будинків, проте з кожною хвилиною ці цифри зростають.
За інформацією українських офіційних органів, прямі матеріальні збитки становлять понад 600 млрд. доларів США, де тільки збитки транспортної інфраструктури оцінюють у понад 10 мдрд. доларів США за даними Мінінфраструктури, а кумулятивний ефект від скорочення економіки вже наближається до 1,2 трлн доларів США.
Як виглядатимуть ці цифри на момент закінчення військових дій – навіть страшно уявити.
Звідки Україні брати кошти на відновлення інфраструктури та економіки?
На думку авторитетних економістів, Україна має розраховувати на фінансування, подібне до плану Маршалла, який був реалізований після другої світової війни. Нагадаю, що в рамках цього плану було відновлено економіку переможених у війні Німеччини та Японії.
Проте ці ж економісти кажуть, що від донорів ми зможемо отримати 10-20 мільярдів доларів США. Вже зараз у країнах ЄС обговорюють створення такого трастового Фонду солідарності з обсягом фінансування $6 мільярдів. Звідки Україні брати решту необхідних коштів?
З початку війни країни Євросоюзу, США, Японії та інших країн заморозили активи Росії та російських олігархів.
У міру героїчного захисту України силами наших воїнів міцніє впевненість у перемозі, і все частіше звучить обговорення відшкодування збитків Україні Росією, що розв’язала кровожерливу нелюдську війну. Виникає питання – чи можуть ці кошти бути використані для відновлення України після війни? Чи існує юридичний механізм, який дозволить використовувати заморожені на Заході кошти Центробанку РФ?
Давайте для відповіді на це питання розберемося, що ж собою являють санкції, як вони працюють і за яких умов можливі репарації.
Санкції – це спеціальні економічні та обмежувальні заходи, які використовуються відносно певних фізичних або юридичних осіб, щоб примусити їх до певної поведінки.
Санкції, введені щодо Російської Федерації та низки російських осіб та організацій, які причетні до вторгнення російських військ в Україну у 2022 році в рамках російсько-української війни, поділяються на 3 категорії:
- блокуючі санкції щодо фізичних та юридичних осіб;
- галузеві (секторальні) санкції щодо організацій, які здійснюють діяльність у галузях російської економіки, направлені на невизначену кількість осіб;
- заборона на інвестиції та торговельне ембарго (заборона експорту або імпорту товарів, технологій або послуг).
Останні дві категорії покликані задушливо впливати на економіку держави-агресора, не даючи їй розвиватися. Слід зазначити, що у США та інших країнах передбачено кримінальне покарання за недотримання санкційного законодавства – штраф у розмірі до 1 млн доларів США або позбавлення волі на строк до 20 років, тому вони є досить ефективними.
А ось санкційне (позасудове) блокування активів, що означає заборону на передачу, оплату, експорт, відчуження або інші операції з майном чи інтересами у майні юридичних чи фізичних осіб, може представляти певний інтерес для цілей потенційних репарацій. Звертаємо увагу, що за санкційного блокування активів право власності на ці активи не переходить.
Принципова різниця між санкційним блокуванням активів та арештом полягає в тому, що завершенням санкцій є саме зняття санкцій, а у разі арешту активів у судових процесах можлива саме конфіскація активів на підставі рішень (вироків) судових органів.
Самі по собі блокування активів санкціями не є гарантією, що кошти від їх продажу підуть на відновлення України.
Більше того, механізми трансформації санкцій в арешти та конфіскації активів у світі ще не використовувалися. Навіть влада вже не нейтральної Швейцарії, яка заблокувала рахунки великій кількості російських резидентів, відповідаючи на запитання, чи можливо згодом заарештувати чи конфіскувати ці активи, відповіли негативно, посилаючись на те, що для цього немає правового механізму. Міністр фінансів Японії заявив також, що активи під санкціями не можна конфіскувати – закон забороняє. А до Конгресу США лише внесли законопроект про перерозподіл коштів із заморожених російських активів у фонд допомоги українським біженцям та відновлення України. Імовірно, Фондом управлятиме Державний департамент у консультації з Агентством США з міжнародного розвитку.
Кожна війна закінчується миром, точніше мирною угодою, в якій визначаються, зокрема, репарації.
У міжнародному праві репарації – це відшкодування переможеною державою, з вини якої виникла війна внаслідок скоєного нею міжнародного правопорушення, збитків, заподіяних нею в ході війни державі-переможцю.
Припустити, що РФ добровільно включить до мирної угоди положення про компенсацію заподіяної матеріальної шкоди, можуть тільки запеклі оптимісти, або якщо підписання такої мирної угоди буде в Москві, коли ЗСУ дійдуть туди.
Яким може бути юридичний механізм, щоб згодом Україна змогла використати активи російських осіб, держави та олігархів, заморожені на Заході санкціями?
Для арешту та конфіскації активів необхідно притягнути до юридичної відповідальності країну-агресора та її вищих посадових осіб за серйозні порушення норм міжнародного права під час воєнних дій, а саме злочини проти людяності, використання забороненої зброї, бомбардувань населення та цивільної інфраструктури, масовий терор та вбивства мирного населення та дітей, мародерство та інше.
Встановлення та фіксація таких військових злочинів дозволить створити базу для здобуття відповідного рішення компетентним міжнародним судом.
Основна юридична проблема тут – вибір компетентного міжнародного суду, який мав би одночасно достатні повноваження розглядати кейси такого роду і при цьому існував би дієвий механізм виконання таких судових рішень. Адже багато кредиторів РФ, маючи на руках судові рішення, роками не можуть нічого отримати.
Навіть Міністр юстиції України публічно «розвів руками» щодо механізмів та написав у Facebook статус «усе складно».
Тому санкційне блокування саме державних активів РФ (насамперед золотовалютного запасу) чи осіб, причетних до скоєння військових злочинів, дуже важлива. Вона у недоторканності цінності майбутнього можливого арешту, конфіскації і звернення стягнення на ці активи.
Щодо блокованих санкціями активів російських олігархів та політиків для їхнього подальшого судового арешту та конфіскації – перспективним може виявитися розслідування їх можливої причетності до фінансування тероризму в тому розумінні, яке використовує Генеральна Асамблея ООН, а саме: «Злочинні акти, спрямовані на розстановку терору серед широких мас, групи осіб або окремих осіб у політичних цілях, ні за яких умов не можуть бути виправдані, хоч би якими були їх мотиви (політичного, філософського, ідеологічного, расового, етнічного, релігійного чи будь-якого іншого характеру), які можуть наводитися як їхнє виправдання». Припускаю, що жодний Високий суд не буде сумніву, що в Україні зараз відбувається терор мирного населення.
Особливо цінними можуть бути зусилля FATF щодо відстеження механізмів та джерел фінансування тероризму приватним капіталом (можливо кошти, отримані від корупції), встановлення причетності російських осіб до скоєння таких злочинів, а також відмивання грошей. Докази такої причетності дозволять провести арешт активів, заблокованих через механізм санкцій, з подальшою конфіскацією у разі відповідного вироку.
Таким чином, санкції є дуже корисним заходом, але не достатнім самим по собі. Хоча їхня задушлива дія на економіку помітна вже зараз.
Необхідна величезна кількість організаційних та юридичних зусиль для того, щоб забезпечити можливість компенсації агресором збитків Україні.
