Каріна Клименко, юристка Stron Legal
Коли парламент ухвалює в першому читанні законопроєкт про цифрові активи, це завжди більше, ніж просто чергова регуляторна новела. Це — сигнал. Сигнал банкам, інвесторам, біржам і, що важливо, державі самій собі: ми або створюємо цивілізований ринок, або продовжуємо жити в сірій зоні.
Проєкт № 10225-д — це перша спроба України системно описати ринок цифрових активів мовою права, а не мемів, біржових чатів чи податкових роз’яснень “з натяком”. Документ вперше чітко визначає, що таке віртуальний актив як об’єкт цивільних прав, хто саме є постачальниками послуг на цьому ринку (VASPs) та які операції підпадають під регулювання. Фактично йдеться про юридичне визнання того, що ринок давно існує — просто тепер він отримує рамку.
На мій погляд, це один із найважливіших фінансових законопроєктів останніх років. Не через гучність теми, а через її стратегічність. Україна давно входить до світових лідерів за рівнем проникнення криптовалют серед населення. Але поки Європейський Союз уже запустив повноцінну регуляторну систему через Markets in Crypto-Assets Regulation (MiCA), ми лише підходимо до стартової лінії.
Законопроєкт № 10225-д уперше чітко визначає віртуальний актив як об’єкт цивільних прав — фактично як різновид майна в цифровій формі. Це надзвичайно важливо, адже без правового статусу неможливо ані захищати право власності, ані вибудовувати податкову модель, ані впроваджувати фінансовий моніторинг.
Основний акцент робиться не стільки на самих токенах, скільки на інфраструктурі. Під регулювання потрапляють постачальники послуг, пов’язаних з обігом віртуальних активів — біржі, кастодіальні гаманці, обмінники, провайдери розміщення токенів, компанії, що здійснюють управління активами клієнтів. Саме вони повинні будуть пройти процедуру авторизації, впровадити системи AML/KYC, забезпечити внутрішній контроль, звітність і прозорість структури власності. Ризики для споживача виникають не через сам факт існування біткоїна чи іншого токена, а через непрозорість платформи, яка з ним працює.
Окремий блок — оподаткування. Законопроєкт пропонує модель, за якою об’єктом оподаткування стає інвестиційний прибуток при конвертації віртуальних активів у фіатні кошти. Ставка — 18 % податку на доходи фізичних осіб плюс 5 % військового збору. Передбачено перехідний період із пониженою ставкою 5 %, що виглядає як спроба стимулювати “білий” вихід із тіні.
Операції з обміну криптовалюти на криптовалюту не підлягають оподаткуванню — і це важливий сигнал ринку. Такий підхід відповідає міжнародній практиці: податкове зобов’язання виникає не в момент внутрішньої торгівлі активами, а під час фіксації прибутку — тобто при виході у фіат або отриманні реального економічного доходу. Це дозволяє трейдерам та інвесторам вільно управляти портфелем без постійного податкового “тригера” на кожну транзакцію.
Для бізнесу ж передбачено окремі правила обліку фінансового результату — з урахуванням специфіки цифрових активів. Це означає, що компанії повинні будуть правильно відображати доходи, витрати та переоцінку активів у фінансовій звітності, що наближає криптосектор до стандартів традиційних фінансових ринків. Фактично крипто перестає бути “сірою зоною” і стає частиною формальної економіки.
З одного боку, це безумовний крок до прозорості. Держава отримує зрозумілу модель оподаткування, бізнес — правову визначеність, інвестор — можливість працювати в легальному полі. З іншого боку, виникає питання конкурентності. У глобальному криптосередовищі капітал не має географії. Біржа може бути зареєстрована в одній країні, сервер — в іншій, команда — у третій, а клієнти — по всьому світу.
Якщо податкове навантаження буде сприйматися як надмірне, а адміністрування — як складне або ризикове, ринок просто обере іншу юрисдикцію. У цьому сенсі головний виклик для України — не лише встановити правила, а зробити їх достатньо конкурентними. Бо у світі цифрових активів виграє не той, хто суворіший, а той, хто розумніше балансує між контролем і свободою.
Європейський Союз пішов шляхом створення повноцінної регуляторної екосистеми для крипторинку. MiCA — це не фрагментарні зміни до окремих законів, а цілісна архітектура: від детально прописаних вимог до white paper емітентів токенів до мінімальних капітальних вимог для провайдерів послуг, систем внутрішнього контролю, управління ризиками та захисту споживачів. Особливу роль відіграє механізм “passporting”, який дозволяє компанії, отримавши ліцензію в одній державі-члені, працювати на всій території ЄС без повторного ліцензування. Це створює справжній єдиний цифровий фінансовий простір.
Український законопроєкт № 10225-д має іншу природу й іншу точку старту. Він більше зосереджений на визначенні правового статусу віртуальних активів, впорядкуванні ринку та створенні базової системи нагляду й оподаткування. Фактично це крок із “нульового рівня” — спроба вивести галузь із правової невизначеності. У тексті поки що менше деталізації щодо вимог до емітентів токенів, стандартів розкриття інформації чи управління конфліктами інтересів. Так само відсутній механізм, аналогічний європейському passporting, що дозволяв би українським компаніям автоматично інтегруватися у ширший ринок на підставі національної ліцензії.
Саме тому показовим є досвід Литви. Ця країна стала однією з перших, хто оперативно адаптувався до вимог MiCA і вибудував практичну модель його застосування. Банк Литви не лише формально впровадив правила, а й забезпечив їхню зрозумілість для бізнесу: прозорі процедури ліцензування, чіткі строки розгляду заяв, активна комунікація з учасниками ринку. У результаті Литва перетворилася на крипто-хаб, куди почали релокуватися міжнародні провайдери послуг, які шукали стабільну та передбачувану європейську юрисдикцію.
Різниця між моделлю ЄС і українським підходом сьогодні полягає насамперед у глибині та масштабі. MiCA — це інституційна рамка для інтегрованого фінансового ринку з уніфікованими правилами для мільйонів користувачів і тисяч компаній. Український № 10225-д — це фундамент, із якого лише починається будівництво інфраструктури. Він не створює наднаціонального ринку, але закладає основу для внутрішньої легалізації та майбутньої гармонізації.
І саме від того, наскільки цей фундамент буде продуманим, залежить, чи зможе Україна в перспективі інтегруватися в європейський цифровий фінансовий простір не як спостерігач, а як повноцінний учасник.
