У результаті запровадження західними країнами санкцій проти Росії у відповідь на її вторгнення в Україну РФ стала найбільш підсанкційною країною у світі, випередивши навіть Іран та Північну Корею. Зараз багато хто задумується, чи зможе Китай (друга економіка в світі) допомогти Росії знівелювати ефект від запроваджених санкцій?
The New York Times опублікувала статтю відомого економіста та лауреата Нобелівської премії Пола Кругмана. Ми публікуємо адаптований переклад статті.
Приймаючи рішення про вторгнення в Україну, Володимир Путін явно прорахувався в усьому. По-перше, він переоцінив військову могутність своєї країни. По-друге, Путін недооцінив моральний дух і військову доблесть українців. Він також не зміг передбачити рішучість урядів демократичних країн, особливо адміністрації Байдена, яка виконала чудову роботу в усьому, від озброєння України до згуртування Заходу навколо фінансових санкцій.
Я не можу нічого додати до обговорення самої війни, хоча зауважу, що значна частина коментарів, які я читав, були про те, що російські війська перегруповуються і відновлять широкомасштабне вторгнення через день-два — і так повідомлялось день за днем протягом вже більше тижня. Однак я думаю, що можу додати деякий аналіз наслідків санкцій і, зокрема, відповідь на питання, яке мені постійно задають: чи може Китай, пропонуючи себе в якості альтернативного торгового партнера, врятувати економіку Путіна?
Ні, не може.
Давайте поговоримо спочатку про наслідки санкцій.
Одна річ, яку Захід не зробив, так це не спробував заблокувати продаж російської нафти та газу – основних експортних товарів країни. Сполучені Штати могли б заборонити імпорт російської нафти, але це був би символічний жест: нафта торгується на світовому ринку, тому це лише трохи змінить схему торгівлі. І в будь-якому випадку імпорт США з Росії становить лише близько 5% російського виробництва.
Однак Захід значною мірою відрізав доступ Росії до світової банківської системи, що є дуже важливим. Російські експортери можуть вивозити свої товари з країни, але тепер їм важко отримати за це гроші. Що ще важливіше, Росії складно платити за імпорт товарів у Росію – вибачте, але ви не можете здійснювати сучасну міжнародну торгівлю з портфелями, повними 100-доларових купюр. Навіть російська торгівля, яка залишається юридично дозволеною, здається, вичерпується, оскільки західні компанії, що побоюються подальших обмежень і політичної реакції, займаються «самосанкціонуванням».
Наскільки це важливо? Російська еліта може жити без сумок Prada, а от західні фармацевтичні препарати – інша справа. У будь-якому випадку споживчі товари становлять лише близько третини російського імпорту. Решта — капітал, комплектуючі товари, тобто компоненти, що використовуються у виробництві інших товарів, і сировина. Ці товари необхідні Росії, щоб підтримувати свою економіку, і їх відсутність може призвести до зупинки важливих секторів. Вже є припущення, наприклад, що припинення постачання запчастин і відсутність обслуговування може швидко підірвати внутрішню авіацію Росії, що є великою проблемою для такої величезної країни.
Але чи може Китай стати рятівним кругом для російської економіки? Ось чотири причини, чому відповідь – ні.
По-перше, Китай, незважаючи на свою економічну міць, не в змозі постачати деякі речі, які потрібні Росії, як-от запчастини для літаків західного виробництва та високоякісні напівпровідникові мікросхеми.
По-друге, хоча сам Китай не приєднується до санкцій, він глибоко інтегрований у світову економіку. Це означає, що китайські банки та інші підприємства, як і західні корпорації, можуть брати участь у самосанкціях, тобто вони будуть неохоче мати справу з Росією, боячись негативної реакції з боку споживачів і регуляторів на більш важливих ринках.
По-третє, Китай і Росія дуже далекі один від одного географічно. Так, у них спільний кордон. Але більша частина економіки Росії знаходиться на захід від Уралу, тоді як більшість Китаю знаходиться біля східного узбережжя. Пекін знаходиться в 3500 милях від Москви, і єдиний практичний спосіб переміщати речі через ці величезні простори – це кілька залізничних ліній, які вже перевантажені.
І, нарешті, момент, якому не придають важливе значення, – це величезна різниця в економічній потужності між Росією та Китаєм.
Деякі політики попереджають про можливу «дугу автократії», що нагадує «осі» Другої світової війни (Німеччина-Італія-Японія, прим.) — і, враховуючи звірства, що здійснює Росія, це порівняння не є чимось надзвичайним. Але партнери в будь-якій такій дузі були б вкрай нерівними.
Путін може мріяти про відновлення величі радянських часів, але економіка Китаю, яка була приблизно такого ж розміру, як російська 30 років тому, зараз у 10 разів більша. Для порівняння, валовий внутрішній продукт Німеччини лише в два з половиною рази перевищував валовий продукт Італії, коли була сформована первинна вісь.
Тож якщо ви спробуєте уявити створення якогось неофашистського альянсу — і знову ж таки, це вже не звучить як щось нереальне — це був би такий альянс, у якому Росія була б молодшим партнером, більше того, майже державою-васалом Китаю. Мабуть, це не те, про що мріє Путін зі своїми імперськими амбіціями.
Таким чином, Китай не може захистити Росію від наслідків вторгнення в Україну. Це правда, що економічний тиск на Росію був би ще більш жорстким, якби Китай приєднався до санкцій держав демократичного світу. Але цей тиск вже є достатньо серйозним навіть без участі Китаю. Росія заплатить дуже високу ціну, як грошима, так і кров’ю, за манію величі Путіна.