Тетяна Федорів, IT Legal Officer IdeaSoft
Роль юриста в технологічній компанії давно не обмежується перевіркою договорів, написанням політик чи пошуком юридичних ризиків. Особливо це помітно у Web3, де право тісно переплітається з технологією, а юридична оцінка продукту часто залежить від того, як він фактично працює.
Завдання юриста — допомагати бізнесу уникати та вирішувати проблеми, але водночас не створювати зайвих перешкод для його розвитку. Саме тому врахування інтересів бізнесу є одним із ключових принципів роботи in-house юриста.
Якщо цього розуміння немає, legal-функція легко перетворюється на додатковий бюрократичний рівень. Договори ускладнюються положеннями, які юридично можуть бути правильними, але не мають суттєвого значення для конкретної угоди. Переговори затягуються, запуск продукту відкладається, а погодження, від яких залежать партнерства та надходження коштів, можуть тривати значно довше, ніж потрібно.
Тому хороший юрист у компанії — це не лише людина, яка знає, як правильно з юридичної точки зору. Це людина, яка розуміє, як краще для конкретного бізнесу в межах закону та належного комплаєнсу.
Чому у Web3 недостатньо просто знати право
Саме тут розуміння продукту стає особливо важливим. Web3 — це сфера, де одна технічна характеристика продукту може суттєво змінити його юридичну оцінку. Чи контролює компанія активи користувача? Чи має доступ до його private keys? Хто фактично виконує транзакцію? Чи може компанія її заблокувати або скасувати та інші.
Для розробника це характеристики продукту. Для юриста — факти, від яких може залежати правовий режим цього продукту. Тому перш ніж визначати, які вимоги повинна виконувати компанія, юрист має зрозуміти, що саме вона фактично робить.
Хороший приклад — різниця між custodial та non-custodial криптогаманцями.
У випадку custodial wallet провайдер може контролювати активи або private keys користувача та фактично виступати посередником у взаємодії з ними. У моделі self-custody ситуація принципово інша: користувач сам контролює свої private keys та активи, а провайдер надає технологічний інструмент для взаємодії з блокчейном.
На перший погляд обидва продукти — криптогаманці. Але юридично різниця між ними принципова.
Якщо провайдер не має custody, не виконує транзакції від імені користувача та не має технічної можливості розпоряджатися його активами, автоматично застосовувати до нього той самий підхід, що й до фінансового посередника недоречно.
Наприклад, Anti-Money Laundering комплаєнс — обов’язковий для custodial wallet, не застосовуються до non-custodial wallet. Якщо юрист не врахує цю різницю, компанія може витрачати час і ресурси на виконання вимог, які фактично не стосуються її продукту.
Це і є приклад того, як розуміння продукту дозволяє не просто «виконувати більше вимог», а застосовувати саме ті вимоги, які відповідають реальній моделі бізнесу.
Terms & Conditions мають описувати реальний продукт
Ще один хороший приклад — підготовка Terms & Conditions для Web3-продуктів. Можна взяти стандартний шаблон користувацьких умов, додати положення про криптоактиви та limitation of liability і формально отримати юридичний документ. Але для якісних T&C цього недостатньо.
Наприклад, під час підготовки умов для staking-програми юристу спочатку потрібно зрозуміти сам механізм staking.
Що відбувається з токенами після їх блокування? Чи отримує над ними контроль компанія? Як визначається розмір token emissions? Чи залежить він від роботи протоколу? Чи існує гарантована дохідність? Які ризики виникають через взаємодію зі smart contracts?
Відповіді безпосередньо впливають на зміст документа.
Якщо staking є технічною функцією протоколу, а не інвестиційним продуктом, це має бути чітко відображено в T&C. Користувач повинен розуміти, що token emissions або інші allocations не є дивідендами чи гарантованим фінансовим доходом.
Ці положення з’являються в Terms & Conditions не тому, що юрист знайшов хороший шаблон. Вони з’являються тому, що юрист зрозумів продукт, визначив його ключові характеристики та пов’язані з ними ризики, а після цього правильно переніс їх у юридичний документ.
Legal має допомагати продукту розвиватися
Розуміння Web3-продукту не означає, що юрист повинен писати smart contracts, проводити їх технічний аудит або знати код на рівні blockchain розробника. Але він повинен розуміти достатньо, щоб ставити правильні запитання.
У технологічному бізнесі найкраща юридична функція — не та, яка створює найбільше правил і знаходить найбільше ризиків.
Її цінність у тому, щоб розуміти, які ризики справді мають значення для конкретного продукту і як ними управляти, не створюючи для бізнесу непотрібних обмежень.
Саме тому Web3-компаніям потрібні юристи, які розуміють не лише документи, а й продукт, що стоїть за ними. Адже завдання юриста — не просто пояснити бізнесу, що йому не можна робити. Значно складніше і цінніше — допомогти знайти спосіб зробити те, що потрібно бізнесу, правильно.

